Аполло́н, Феб (грец. Aπολλων Apollōn, Phoibos — осяйний) — син Зевса й Лето, брат Артеміди, батько Орфея, Ліка, Асклепія та Мілета. Один із олімпійських богів.
Культ Аполлона
У культі Аполлона виразно збереглися сліди первісних релігійних вірувань: фетишизму й тотемізму. У глибоку давнину Аполлона шанували в постаті барана. Гомер іГесіод не подають подробиць про його народження. За пізнішими переказами, охоплена ревнощами Гера переслідувала вагітну Лето і заборонила Землі дати їй місце для пологів. За велінням Зевса в морі виник новий острів Делос, де Лето народила близнят — Аполлона й Артеміду. З ім'ям Аполлона пов'язані події, відбиті в багатьох міфах: убивство страхітливого дракона Пітона (на честь перемоги над драконом у Дельфах було встановлено Піфійські ігри і споруджено Дельфійський храм), участь у боротьбі з гігантами. Аполлон та Артеміда вбили гіганта Тітія за образу богині Лето.
Під Троєю Аполлон покарав греків, які образили його жерця Хріса. З культурним та господарським розвитком стародавньої Греції характер Аполлона як бога змінюється. Він стає богом музики, проводирем муз, дістає від Гермеса кітару. Згодом Аполлон набуває дару насилати хвороби й виліковувати їх (Аполлон Сотер — «рятівник»), провіщає майбутнє або виявляє свою волю через оракула. З наказу Зевса Аполлон пас худобу Лаомедонта за те, що хотів помститися Громовержцеві за смерть свого сина Асклепія. Аполлон був також захисником пастухів і охоронцем худоби, яку оберігав від вовків і всякої пошесті (Аполлон Лікоктонос — «винищувач вовків»). Крім того, Аполлон — будівник, засновник міст, оборонець тих, що переселяються на нові місця і в далекі колонії.
Деякі вчені (Мюллер) вважають, що первісно Аполлон був суто дорійським божеством з центром культу в Дельфах. На думку більшості дослідників, культ Аполлона прийшов з Малої Азії, доказом чого є такі факти: у Троянській війні Аполлон був на боці троянців; у Малій Азії на його честь споруджено кілька храмів, де ім'я Аполлона виводять від кореня слова із значенням «двері», оскільки первісно це нібито був бог дверей, який охороняв родину від нещастя (Аполлон Тірайрос — Аполлон Дверний). Пізніше Аполлона ототожнювали з Геліосом, хоч у давньому епосі і в грецькій міфології Геліос виступає як окреме божество. На честь Аполлона — бога сонця встановлено хліборобські святкування: таргелії — свято літа, коли приносили в жертву гекатомбу і співали хвальні пісні — пеани; піанепсії — свято осені на честь збирання врожаю тощо.
Аполлона шанували як божественного воїна-стріловержця (Аполлон Гекеболос), який вражав несхибними стрілами. Головні центри культу Аполлона — острів Делос, де раз на чотири роки проходили делії — ігри за участю представників усіх грецьких полісів; Дельфи з основним святилищем Аполлона. Славились оракулами Патара в Лікії, Дідіми біля Мілету, Фіви, Кларос біля Колофона, Аби в Фокіді та інші грецькі міста. Із грецьких колоній в Італії культ Аполлона поширився в Римській імперії. Уже 430 р. до н. е. в Римі спорудили храм Аполлона, а 212 р. до н. е. встановлено ігри на його честь.
Імператор Август спорудив на честь Аполлона два храми: один на бойовищі коло міста Актія, а другий — поблизу Палатинського пагорба; встановив актійські й вікові ігри, а також оголосив Аполлона своїм патроном. Атрибутами Аполлона були лук і стріли, кітара (ліра), вуж, костур, лебідь, яструб, крук, триніжок, лавр тощо.
Арістей
Арістей (грец. Ἀρισταῖος) — назва одного з найдавніших божеств Стародавньої Греції. Син Аполлона й Кірени, яка народила Арістея на берегах Лівії в Африці; виховання дитини було доручено німфі Меліссі; напували його нектаром й амбросією. Потім віддали для навчання Хіронові. З Лівії Арістей перейшов до Фів, де музи навчили його мистецтва лікування і ворожби. Тут він одружився з дочкою Кадма Автоноєю. Після смерті свого сина Актеона Арістей прибув на острів Кеос і там, споруджуючи вівтарі на честь Зевса Ікмая (Зевса Володаря), врятував мешканців від страшної посухи. Згодом відвідав острови Егейського моря, далі Сіцілію, Сардінію і Велику Грецію, залишаючи всюди сліди доброзичливості й допомоги. Згідно грецькій міфології, він також заснував бджільництво та був пасічником. Культ Арістея був близький до культу Аполлона.
Арес
А́рес, іноді Аре́й, Еніа́лій (дав.-гр. Ἄρης, грец. Άρης) — у давньогрецькій міфології спочатку бог буревіїв і блискавок, пізніше бог Війни, що виїздив на бойовій колісниці в золотому озброєнні. У давньоримській міфології йому відповідає бог війни — Марс. У переносному розумінні Арес і Марс є синонімами слова «війна»; марсівський означає «військовий», «войовничий».
Міф про Ареса
Син Зевса й Гери. Його супроводили сестра Еріда («Сварка»), сини Деймос («Жах»), Фобос («Страх») і духи смерті кери. Сварливий та агресивний, бог війни не мав великої симпатії ні з боку людей, ні з боку богів. Арес коханець Афродіти, що народила від нього Ероса, Антероса, Гармонію, Деймоса та Фобоса.
Гомер розповідає про участь Ареса в Троянській війні на боці троянців; поранений Діомедом, він кричав від болю так голосно, як можуть кричати 9000 або 10 000 чоловіків («Іліада», V, 860). У сутичці Ареса здолала Афіна. Арес двічі боровся з Гераклом і був поранений. З ревнощів Арес убив коханця Афродіти Адоніса, обернувшись у кабана. Ареса, єдиного з богів, не запросили на весілля Пейрітоя, через що він накликав війну між кентаврами й лапітами. Коли Арес убивПосейдонового сина за зґвалтування сестри, Посейдон звинуватив його перед ареопагом в Афінах, але суд відхилив обвинувачення. В «Одіссеї» розповідається, як чоловік Афродіти Гефест зловив коханців під час любовного побачення в хитро розставлені тенета.
Культ Ареса
У Греції культ Ареса був поширений менше, як культ інших богів. Улюбленим місцем перебування Ареса була «країна бур» Фракія. У Колхіді, в діброві Арса, на дубі висіло золоте руно. У Спарті біля храму Посейдона спорудили статую Ареса. У Фівах культ Ареса був поширений більше. В Афінах його йменням назвали пагорбАреопаг, а біля підніжжя спорудили храм на його честь.
Стародавні римляни ототожнювали Ареса з Марсом. В осків і сабінів Марс називався Мамерс (Маворс). Спочатку його шанували як бога — опікуна пір року, особливо весни (звідси назва присвяченого йому місяця Martius — березень). Пастухи шанували його як захисника отар, котрі Марс охороняв від вовків. Після злиття його культу з культом Ареса Марса почали шанувати як бога війни: Mars Gradivus — «Марс, що крокує до бою». Його вважали батьком легендарних засновників Рима Ромула йРема. Культом Марса відала колегія жерців-саліїв. Місце шанування було біля брами Порта Капена, на Марсовому полі, а також у Регії (в імператорському будинку наФорумі), де зберігався священний спис. Марсовим назвали (з XIX ст.) велике поле в Петербурзі, де раніше відбувалися військові паради.
Артеміда
Артем́іда (грец. Αρτεμις) — дочка Зевса й Лето, сестра Аполлона, первісно шанована як богиня тваринного й рослинного світу. За пізнішими віруваннями, богиня мисливства, лісів і гір; її шанували також як богиню Місяця (ототожнюючи з Гекатою) і породіль.
Міфи
Артеміда випросила для себе у Зевса вічну цнотливість. 60 дев'ятилітніх океанід і 20 критських німф, що були її постійними супутницями в іграх і танцях. З ім'ям Артеміди пов'язані численні міфи: про чудесне народження божественних близнюків у Лето на острові Делос, обернення Актеона в оленя, вбивствоОріона, врятування Іфігенії тощо; спільно з Аполлоном богиня карала бундючних і зарозумілих людей (дивіться Ніоба, Тітій, Агамемнон та ін.). Розмаїтістьміфів про Артеміду і велика кількість наймень богині свідчать про те, що в її образі поєднано кілька божеств. Артеміда називалась «Чиста» або «Осяйна»; атрибутами її, як усіх богів світла, були лук і стріли. Артеміді віддавали почесті в місцях культу Аполлона, зокрема на делоській горі Кінт (Артеміда Кінтія), уДельфах, у Дідімі, де поряд з Аполлоном Далековлучним шанували й Далековлучну Артеміду. Як і Аполлон, вона заподіювала жінкам і дівчатам раптову смерть, насилала хвороби на людей і тварин, але й рятувала їх від смерті. Улюбленим місцем перебування Артеміди була гірська й лісиста Аркадія, де вона мала храми священних тварин і місця полювання. В Етолії їй був присвячений вепр, в Аркадії й Аттіці — ведмідь (жриці надягали ведмежі шкури й виконували культовий танець ведмедів), але в усій Греції вважали, що її улюбленицею була лань. Щороку навесні відбувались елафеболії — свята полювання на оленів, — на яких у жертву Артеміді приносили оленів або пироги у формі цих тварин. Артеміда була захисницею биків — Артеміда Тавропола. Співзвучність імення Тавропола із стародавньою назвою Криму наводить на думку, що зародки культу Артеміди слід шукати в Криму, однак свідченням грецького походження богині є написи мікенської доби, коли ще не було жодних зносин греків з Таврідою. Як богиня рослинності Артеміда була також божеством родючості. Цей культ передусім був поширений в Ефесі, де на честь богині споруджено відомий храм («сьоме чудо світу»), який пізніше спалив Герострат. Артеміда, шанована тут як мати-годувальниця, зображувалася з численними сосками. Як богиню родючості Артеміду вважали божеством дітонародження й іноді ототожнювали з Ілітією.
Артеміда вважалася покровителькою молоді (Артеміда Педотрофос, Артеміда Куротрофос). У Спарті до святині Артеміди-годувальниці приносили немовлят, супроводжуючи цю акцію танцями й бенкетами. В Іонії на свято апатурії в жертву Артеміді давали волосся дітей, а дівчата шанували її як богиню цнотливості і перед шлюбом офірували їй пасмо волосся, пояс або вбрання. Адметові, який забув перед шлюбом принести жертву Артеміді, вона послала в шлюбне ложе змію. Шанували її і як божество війни. У Спарті перед боєм у жертву Артеміді приносили козу, а в Афінах у вересні й жовтні щороку на відзначення перемоги в Марафонській битві офірували 500 кіз.
Спочатку в жертву Артеміді приносили людей; у Спарті існував звичай перед вівтарем Артеміди Ортії («Випрямленої», тобто перед старовинним її дерев'яним образом) до крові бити дітей. У Гомерівському епосі Артеміда з богині-володарки тварин перетворюється на богиню-покровительку полювання, що було улюбленою розвагою родової знаті. Оріон (варіант: Актеон) загинув тому, що намагався перемогти Артеміду в полюванні. В цей період Артеміда зображувалась у довгому жіночому вбранні або в пристосованому для полювання хітоні. Як правило, за плечима в неї був сагайдак, а в руках лук або смолоскип.
Культ
Культ Артеміди був поширений повсюдно, але особливо славився її храм в Ефесі в Малій Азії, де шанувалося зображення Артеміди «багатогрудої». Ефеський храм, де перебувала прославлена багатогруда статуя богині-покровительки дітонародження, був одним із семи чудес світу. Саме його в 356 до н. е. спалив, бажаючи «прославитися», Герострат. Артеміди була покровителькою амазонок.
текс супер